Сандра Фолтін, 

Університет Дуйсбург-Ессен, м. Ессен, Німеччина; e-mail: dr.sfoltin@gmail.com

Авторка, відповідальна за листування: dr.sfoltin@gmail.com

Оригінал статті: https://www.frontiersin.org/journals/psychology/articles/10.3389/fpsyg.2026.1767922/abstract

/*Примітка: Термін «агентність» відноситься до «Agency-Based Welfare Science» - «Агентнісно-орієнтована» науки про добробут тварин» або науки про добробут тварин, заснованої на концепції «агентності». В контексті добробуту тварин термін «агентність» описує:

- можливість вибору;

- контроль над значущими аспектами ситуації;

- здатність починати, змінювати або припиняти взаємодію;

- вплив на власний досвід.

Оскільки термін «агентність», фактично, використовується для визначення суб'єктності тварини, тобто її здатності здійснювати вибір, контролювати значущі аспекти взаємодії та впливати на власний досвід, в даному перекладі ми використовуємо термін «суб’єктність» як більш зрозумілий аудиторії./

/*Примітка: Модель П'яти доменів Меллора (Mellor's Five Domains Model) - це одна з сучасних концепцій оцінювання добробуту тварин. Меллор сформулював думку про те, що добробут - це не просто відсутність страждання, а створення умов, в яких тварина може переживати позитивні емоційні стани, реалізовувати природну поведінку та мати певний контроль над власним життям.  Домени наступні: 1. Харчування (англ. Nutrition), можливість отримувати задоволення від процесу споживання їжі. 2. Фізичне середовище (англ. Physical Environment). 3. Здоров'я (англ. Health). 4. Поведінкові взаємодії (англ. Behavioral Interactions). 5. Ментальний стан (англ. Mental State)./

1. Вступ

В науковій діяльності може виникати спокуса дотримуватися стандартизованих процедур, однак час від часу необхідно зупинятися й замислюватися над тим, чи справді ці процедури є корисними: чи допомагають вони нам краще зрозуміти істоту, яку ми спостерігаємо, чи, навпаки, затьмарюють це розуміння?

Домашні собаки демонструють значну варіативність поведінки, емоційних проявів і когнітивних здібностей (Horowitz, 2025). Ми вимірюємо поведінкові та фізіологічні реакції і робимо висновки щодо їх значення, усвідомлюючи, що наші спроби інтерпретувати поведінку є вразливими до факторів суб'єктивності та постійного надходження нової інформації. Сучасні теорії, які пояснюють механізми терапевтичного ефекту від інтервенцій за участю тварин (AAI), сходяться на думці, що тварини володіють унікальними якостями, які можуть сприяти успішності терапії чи надання певної послуги та робити свій внесок в цей успіх (Fine et al., 2025; Kruger & Serpell, 2010; Shoesmith et al., 2025), хоча точний механізм того, як саме це відбувається, досі залишається нез'ясованим (Hediger et al., 2021).

Оцінювання придатності, зокрема за допомогою тестів PADA, зазвичай проводиться на ранньому етапі передбачуваної кар'єри собаки в інтервенціях або послугах, які включають залучення собак. Придатність оцінюється з метою виявлення базових поведінкових тенденцій, стилів подолання труднощів і моделей взаємодії, які, як припускається, здатні зробити прогнозуваним подальший успіх роботи. Важливо зазначити, що така рання оцінка порушує низку важливих концептуальних та етичних питань, оскільки на цьому етапі розвитку багато собак, особливо молодих, все ще перебувають у процесі когнітивного, емоційного та соціального дозрівання, а їхні реакції можуть значною мірою визначатися тимчасовими чинниками, такими як новизна ситуації, невизначеність середовища або якість взаємин, що лише формуються між хендлером і собакою. Саме тому мінімальні вікові вимоги наполегливо рекомендовані та дедалі частіше стають обов'язковими (ISAAT; Pet Partners; TTA-NRW).

Придатність до участі в інтервенціях/послугах із залученням собак не слід розуміти як фіксовану рису, яку можна визначити в один конкретний момент часу. Натомість, її варто розглядати як динамічний процес розвитку, що формується під впливом навчання, набутого досвіду та особливостей взаємин. Терапевтичні переваги участі собак часто пояснюють саме їхніми унікальними якостями. Собаки сприймаються як істоти, що не засуджують, забезпечують безумовне товариство та емоційно налаштовані на людину. Дослідження свідчать, що ці характеристики сприяють емоційній регуляції, формуванню довіри, зменшенню тривожності та посиленню відчуття безпеки й комфорту в терапевтичному середовищі (Beetz et al., 2012; Crossman et al., 2015; Fine et al., 2025).

Природна здатність собак реагувати на людські емоції може зумовлювати фізіологічні зміни у людини, зокрема зниження рівня кортизолу та підвищення рівня окситоцину, що пов'язують зі зменшенням стресу та формуванням прихильності (Guzmán et al., 2022; Shoesmith et al., 2025).

Крім того, собаки пропонують альтернативні форми комунікації, забезпечуючи невербальну підтримку, яка може бути особливо ефективною для осіб, що мають труднощі з вербальним самовираженням, наприклад для людей з розладами аутистичного спектра або посттравматичним стресовим розладом (Barker et al., 2005). Саме ці якості сприяють досягненню терапевтичних результатів, створюючи для отримувачів послуг безпечне, заспокійливе та емоційно сприятливе середовище.

1.1. Інтервенції за участю собак/послуги за участю собак

Інтервенції за участю собак/послуги із залученням собак - це структуровані, орієнтовані на досягнення певної мети акти взаємодії між людиною та собакою, що мають терапевтичну, реабілітаційну, освітню або рекреаційну спрямованість. В такому процесі взаємодії собака виконує допоміжну роль з метою покращення здоров'я та добробуту отримувачів послуг, які мають фізичні, неврологічні, емоційні та/або психологічні порушення (Binder et al., 2024; Fine et al., 2025).

Інтервенції із залученням собак можуть набувати різних форм, зокрема включати терапію із залученням собак* (/Примітка: в Україні часто використовується термін «каністерапія» (англ. Dog-Assisted Therapy, DAT)) - цілеспрямовані терапевтичні втручання, які здійснюються фахівцями у сфері охорони здоров'я чи соціальних послуг, - або послуги із залученням собак (Dog-Assisted Services, DAS) - більш неформальні взаємодії мотиваційного характеру, що не мають чітко визначених терапевтичних цілей (Fine et al., 2025; Kruger & Serpell, 2010; IAHAIO, 2024).

Інтервенції передбачають залучення собаки як посередника в процесі надання послуг людині з метою покращення стану здоров'я, забезпечення освітніх досягнень або психосоціальних результатів отримувачів послуг (реципієнтів) (Fine et al., 2025).

Собаки є тваринами, яких найчастіше використовують в таких практиках, і вони становлять невід'ємну складову команди, яка здійснює інтервенцію (Bert et al., 2016; Horowitz, 2021; Santaniello et al., 2020), виконуючи складну роль, тісно пов'язану з реляційним аспектом зв'язку між людиною та твариною.

1.2. Стандартизовані тести

Стандартизовані тести для терапевтичних собак призначені для оцінювання певного набору поведінкових проявів і характеристик, які вважаються необхідними для всіх собак, незалежно від їхніх індивідуальних особистісних особливостей чи темпераменту в контексті інтервенційної діяльності (Griffioen et al., 2023; Kawai et al., 2025; Sakurama et al., 2023). Їхньою метою є забезпечення узгодженості та порівнюваності результатів оцінювання.

Зазвичай такі тести вимірюють такі показники, як слухняність, соціальна поведінка та базові форми взаємодії з людьми (Griffioen et al., 2023; Sakurama et al., 2023). Наприклад, собак перевіряють на здатність спокійно сидіти, спокійно рухатися на повідку, залишатися на місці або лягати за командою незалежно від того, чи відповідають ці завдання природним схильностям конкретної собаки або специфічним потребам терапевтичного середовища (Sakurama et al., 2023; Stempiń & Strychalski, 2024).

Для оцінювання придатності до терапевтичної роботи застосовуються різні види оцінювання, зокрема поведінкові оцінки та оцінювання емоційного стану.

Поведінкові оцінки зазвичай зосереджуються на спостереженні за реакціями собаки на конкретні стимули, його здатності взаємодіяти з різними людьми та реагувати на різноманітні умови середовища.

Оцінювання емоційного стану, своєю чергою, спрямоване на визначення того, як собака реагує на стресові чинники, наскільки добре він контролює свої емоції під час сесій і чи демонструє ознаки задоволення або дистресу (Amelie et al., 2025; de Winkle et al., 2024).

1.3. Людина-провідник в команді

Відповідальність за організацію, забезпечення та дотримання всіх вимог щодо добробуту тварини в будь-якому форматі інтервенцій/послуг із залученям собак покладається виключно на провідника, собака при цьому виконує лише роль «асистента». Саме провідник відіграє ключову роль в гарантуванні забезпечення добробуту тварини та впровадженні етичних інтервенцій/послуг із залученням собак, що відповідають потребам собаки.

Провідник повинен забезпечувати належне управління стресом залежно від ступеня його вираженості (Amelie et al., 2025) і володіти ґрунтовними етологічними знаннями щодо потреб собаки (Glenk & Foltin, 2021; Marinelli et al., 2009; Winkle et al., 2020) до початку, під час проведення та після завершення сесії (Amelie et al., 2025; Winkle et al., 2020).

Забезпечення належного управління стресом передбачає вміння виявляти та відповідним чином реагувати на різні рівні і ознаки стресу, а також сигнали примирення (заспокоєння), які демонструє собака: від легких проявів дискомфорту до більш виражених стресових реакцій, включно з фізіологічними ознаками, такими як прискорене дихання (пантинг) або надмірне слиновиділення (Winkle et al., 2020; Amelie et al., 2025). Відповідно до цих проявів провідник повинен коригувати перебіг інтервенції, щоб запобігти перевтомі, негативним емоційним станам або психологічній травматизації тварини.

1.3.1. Розпізнавання стресу

Дослідження свідчать, що багато власників собак мають обмежені здібності до розпізнавання тонких ознак стресу у своїх тварин (Cortesi et al., 2025; Lind et al., 2017; Mariti et al., 2012), часто не помічаючи таких малопомітних сигналів, як уникнення зорового контакту, відвертання голови, позіхання та облизування губ (Mariti et al., 2012). Навіть спеціально навчені спостерігачі можуть мати труднощі з оцінюванням стресу, що підкреслює складність його точного розпізнавання (Lind et al., 2017).

Важливо зазначити, що як гострий, так і хронічний стрес можуть мати суттєві наслідки для добробуту тварини. Гострий стрес супроводжується вимірюваними поведінковими, серцево-судинними, ендокринними, шлунково-кишковими та імунологічними змінами, тоді як хронічний стрес може призводити до адаптивних фізіологічних змін, які маскують наявний дистрес (Beerda et al., 1997). При цьому гострий і хронічний стрес можуть проявлятися подібними поведінковими ознаками, що підкреслює важливість ретельного і систематичного моніторингу стану собаки.

Результати опитувань свідчать, що гострий стрес є відносно поширеним явищем під час проведення інтервенцій із залученням собак, особливо у взаємодії з дітьми, коли непередбачувані ситуації часто провокують пов'язані зі стресом поведінкові реакції, такі як зміни постави, підвищена настороженість, зміни міміки та прискорене дихання (Cortesi et al., 2025).

До чинників середовища, що можуть спричиняти стрес, належать висока температура, шум, транспортування до місця проведення сесії, гучні звуки, незнайоме оточення, незнайомі отримувачі послуг, а також падіння обладнання чи предметів (Cortesi et al., 2025; Glenk & Foltin, 2021).

Крім того, Cortesi та співавт. (2025) висувають припущення, що передбачуваність середовища та умов роботи, обсяг навантаження, структуроване відновлення і компетентність провідника є критично важливими компонентами забезпечення добробуту собак в контексті здійснення інтервенцій. Це підкреслює необхідність належної підготовки провідників, систематичного оцінювання стресу із використанням множинних індикаторів, а також застосування проактивних стратегій виведення собаки з роботи та організації відпочинку для збереження її благополуччя.

Дослідження добробуту терапевтичних собак свідчать про те, що тварини можуть демонструвати ознаки стресу, в той час як їхні провідники можуть одночасно сприймати цей досвід як позитивний або приємний для собаки (Glenk, 2017; Winkle et al., 2020). Це виявляє невідповідність між об'єктивними показниками та людською інтерпретацією поведінки тварини (Hergovich et al., 2006; Zilcha-Mano et al., 2011).

Таку розбіжність часто пояснюють антропоморфізмом і упередженим оптимізмом, коли слухняність або активна залученість собаки автоматично інтерпретуються як ознаки того, що він отримує задоволення від участі (Glenk, 2017; Glenk & Foltin, 2021; Townsend & Gee, 2021).

Участь собак в інтервенціях зазвичай ініціюється людиною, і можливості тварини відмовитися від взаємодії є обмеженими. Хоча поведінка собаки може виглядати добровільною, питання її суб’єктності та добровільної згоди на взаємодію залишаються складними, оскільки участь собаки в кінцевому підсумку спрямовується її провідником (Jones, 2025; Littlewood et al., 2023).

Отже, забезпечення добробуту тварини потребує ретельного планування, завчасної організації роботи, адаптації умов проведення інтервенції за необхідності, інтеграції періодів релаксації та постійного використання провідником позитивного підкріплення. Провідник повинен гарантувати собаці наявність місця для усамітнення, забезпечувати можливість вільної взаємодії, підтримувати її суб’єктність і водночас уважно ставитися до її фізіологічних та психологічних потреб (de Winkle et al., 2024; Jones, 2025).

1.3.2. Стиль прив'язаності та реляційна взаємність

Реляційний вимір взаємин в команді «людина–собака» є ключовим чинником ефективності інтервенції (Menna et al., 2019; Payne et al., 2015; Zilcha-Mano et al., 2011), а характеристики прив'язаності істотно впливають на результати роботи собаки (Foltin & Ganslosser, 2022).

Собаки з надійним стилем прив'язаності частіше демонструють кооперативну поведінку, уважність, зоровий контакт, оптимістичне сприйняття ситуації та залученість до взаємодії - усі ці характеристики є важливими складовими, що дозволяють отримати позитивні терапевтичні результати (Menna et al., 2019; Sobol & Dowling-Guyer, 2026; Walsh et al., 2025).

Формування надійного стилю прив'язаності передбачає, що взаємини між собакою та провідником мають ґрунтуватися на довірі, передбачуваності, надійності, а також на неаверсивних методах поводження і навчання.

Собаки по-різному реагують на різних людей залежно від ступеня знайомства з ними (Pinelli et al., 2026; Horn et al., 2013; Jamieson et al., 2018a), а якість цих взаємин безпосередньо впливає на якість взаємодії всередині команди (Jamieson et al., 2018a; 2018b).

Стиль прив'язаності та взаємність у відносинах (реляційна взаємність) також впливають на складність інтервенції (Cox, 2025; de Santis et al., 2024; Mair et al., 2025). Реляційна взаємність, так само як і стиль прив'язаності, визначає якість і динаміку взаємодії під час інтервенції, впливаючи на чутливість до сигналів партнера, узгодженість дій і здатність команди «собака–провідник» належним чином взаємодіяти з реципієнтом.

Надійна прив'язаність до провідника сприяє зниженню рівня стресу у тварини (de Souza et al., 2025; Martin et al., 2025). Крім того, соціальна підтримка та можливість реалізації вибору - зокрема можливість зробити перерву, відійти від взаємодії або залишити місце проведення сесії (англ. escape/opt-in/opt-out options) - додатково зменшують стрес і покращують показники добробуту собаки (Jones, 2025).

Саме тому провідник і собака повинні проходити підготовку, навчання та кваліфікацію разом, оскільки врівноважені, чутливі та взаємно адаптовані стосунки є необхідною умовою забезпечення добробуту собаки та оптимізації результативності інтервенції (Erichsmeier et al., 2026; Payne et al., 2015; Zilcha-Mano et al., 2011).

Було висловлено припущення, що ідеальною моделлю роботи є постійна команда, яка складається з одного собаки та одного провідника, за умови наявності між ними міцного емоційного зв'язку (Erichsmeier et al., 2026; Nolan & Gravitte, 1977; Tomkins et al., 2011) 

1.4. Концепція Одне Здоров’я (One Health) та інтервенції/послуги із залученням собак

За своєю суттю інтервенції/послуги із залученням собак передбачають узгоджену взаємодію провідника та собаки як єдиної команди. Відповідно до концепції Одне Здоров’я (One Welfare), послуги, що надаються, повинні не лише сприяти покращенню здоров'я та благополуччя отримувачів, а й забезпечувати добробут собаки та самого провідника (Chalmers & Dell, 2015; Glenk & Foltin, 2021; Hediger et al., 2019; Horowitz, 2021).

Концепція One Health (Destoumieux-Garzónet et al., 2018; Pitt & Gunn, 2024) ґрунтується на розумінні взаємозв'язку між людьми, нелюдськими тваринами та навколишнім середовищем, наголошуючи на тому, що благополуччя кожного з них є невіддільно пов'язаним із благополуччям інших (Pitt & Gunn, 2024).

В контексті інтервенцій/послуг із залученням собак концепція Одне Здоров’я набуває особливої актуальності, оскільки такі інтервенції базуються на складних взаєминах між людиною та собакою, де добробут усіх учасників розглядається у взаємозалежності в межах тріадної системи взаємодії. Ефективність інтервенції залежить не лише від фізичного та емоційного стану собаки, а й від динаміки взаємин між собакою, провідником і реципієнтом.

Такі чинники, як стиль прив'язаності, особистісні характеристики та методи навчання, суттєво впливають на результати інтервенції (Casey et al., 2021; Fernandes et al., 2017; Mair et al., 2025; Wanser & Udell, 2019).

Концепція Одне Здоров’я передбачає цілісний підхід до оцінювання інтервенцій/послуг із залученням собак, який враховує весь спектр чинників, що визначають успішність інтервенції та благополуччя її учасників (Hediger et al., 2019).

Стандартизовані тести, які оцінюють собак за уніфікованими критеріями без урахування цих унікальних аспектів взаємовідносин, не здатні повною мірою відобразити глибину міжвидових взаємин. Натомість індивідуалізовані оцінювання, що враховують емоційні стани, особистісні особливості та специфіку взаємодії між собакою, провідником і реципієнтом, значно більше відповідають принципам концепції Одне Здоров’я. Такий підхід дозволяє оптимізувати емоційні та фізіологічні аспекти функціонування всіх учасників інтервенції (Chalmers & Dell, 2015; Menna et al., 2019).

1.5. Концептуальні моделі добробуту тварин

Наука про добробут тварин еволюціонувала від зосередження переважно на запобіганні стражданню до прагнення забезпечувати тваринам позитивні афективні стани та суб’єктність (Binder et al., 2024). Традиційні підходи, такі як концепція «П'яти свобод», забезпечують незамінну основу для захисту тварин від шкоди (Fine et al., 2022; Mellor, 2015; Peralta & Fine, 2021).

Концепція «П'ять умов і цілей добробуту» (Five Provisions and Welfare Aims) Девіда Меллора переосмислює підходи до оцінювання добробуту, узгоджуючи їх з положеннями про «обов'язок піклування» (англ. duty of care), закріпленими в статті 10 законодавчих актів про добробут тварин у різних країнах світу, зокрема у Законі Великої Британії «Про добробут тварин» 2006 року та Законі Нової Зеландії «Про добробут тварин» 1999 року (Horton, 2024; Robertson & Goldsworthy, 1999).

Ці положення трансформують юридичні зобов'язання - забезпечення належного харчування, збагаченого середовища, можливості реалізовувати природну поведінку та захисту від шкоди - у практичні стандарти забезпечення добробуту тварин (Horton, 2024; McCulloch, 2019).

Етична рамка, запропонована Керівними принципами IAHAIO (редакція 2018 року, оновлена у 2023 році), була обрана як один із центральних орієнтирів для аналізу, представленого в цій статті, оскільки вона є одним із найповніших і міжнародно визнаних стандартів, спеціально розроблених для інтервенцій із залученням тварин (AAI).

Керівні принципи IAHAIO безпосередньо адаптовані до специфіки взаємодії людини і тварини, включаючи інтервенції/послуги із залученням тварин, та інтегрують ключові положення сучасної науки про добробут тварин, зокрема:

- сприяння формуванню позитивних афективних станів;

- забезпечення та підтримку суб’єктності;

- вимогу щодо добровільної участі тварини.

Таким чином, вони встановлюють контекстуально чутливий еталон, який відображає як етичні зобов'язання, так і практичні аспекти, важливі для інтервенцій.

В цій роботі підхід IAHAIO не розглядається як беззаперечний авторитет, а використовується як етичний орієнтир, відносно якого можна здійснювати систематичне оцінювання інструменту PADA.

Крім того, застосування принципів IAHAIO в поєднанні з іншими моделями, такими як Модель п'яти доменів (Five Domains Model) та Наука про добробут, заснована на суб’єктності (англ. Agency-based Welfare Science), дає змогу здійснювати багатовимірне оцінювання.

У контексті інтервенцій такі концептуальні моделі, як Керівні принципи IAHAIO (оновленні в 2023 році) та Модель п'яти доменів (Mellor et al., 2020), наголошують на важливості суб’єктності - права тварини здійснювати вибір і контролювати власну участь у взаємодії.

Модель «Canine Consent» («Згода Собаки»)*, запропонована Ерін Джонс (Jones, 2024), розвиває цей принцип, пропонуючи практичні способи реалізації згоди та добровільної участі собак у взаємодії. Згідно з цією моделлю, цілісність добробуту залежить від постійної можливості собаки добровільно долучатися до діяльності (англ. opt-in) або відмовлятися від неї (англ. opt-out).

/Примітка: «Згода собаки» (англ. Canine Consent) - це відносно нова концепція в етиці взаємодії з собаками та науці про їхній добробут. Вона виходить з того, що собака не повинна розглядатися як пасивний об'єкт людських дій, а як учасник взаємодії, чия поведінка може свідчити про згоду, незгоду або відкликання згоди./

Механізми згоди являють собою спостережувані процедури, що дозволяють собаці активно демонструвати готовність брати участь або, навпаки, припиняти взаємодію без примусу чи негативних наслідків. До таких механізмів належать:

- надання собаці можливості самостійно наближатися до взаємодії;

- повага до поведінки уникання або відходу;

- використання попередньо визначених критеріїв припинення діяльності (наприклад, навченої поведінки, що сигналізує про бажання залишити ситуацію).

Крім того, Шпінка (Špinka, 2019) розрізняє різні рівні суб’єктності тварин. Він описує чотири рівні суб’єктності, які відображають ступінь того, наскільки активно тварина контролює власні дії та впливає на навколишнє середовище.

Перший рівень (найнижчий) передбачає прості автоматичні реакції на стимули: собака реагує відносно фіксованими способами, маючи обмежену гнучкість і контроль.

Другий рівень це цілеспрямована поведінка, коли собака активно виконує певні дії для досягнення конкретного результату, наприклад отримання їжі або уникнення дискомфорту.

Третій рівень характеризується наявністю вибору та поведінкової гнучкості: собака може обирати між кількома можливими варіантами дій, оцінювати ситуацію та відповідно змінювати власну поведінку.

Четвертий, найвищий рівень суб’єктності включає складну, самостійно ініційовану та самодетерміновану поведінку, яка враховує соціальний контекст. На цьому рівні собака свідомо і вільно впливає на своє середовище, навчається на основі досвіду та може координувати свої дії з іншими, демонструючи високий ступінь контролю та самостійності.

Шпінка стверджує, що вищі рівні суб’єктності посилюють суб'єктивний досвід тварини, включаючи такі екзистенційно важливі потреби, як дослідження, здійснення вибору, відчуття контролю та автономії.

У цьому контексті Rault та співавтори (2025) пропонують таке визначення добробуту:

«Позитивний добробут тварини визначається як її процвітання завдяки переважанню позитивних психічних станів, а також розвитку компетентності та стійкості».

Таке розуміння включає:

-  позитивний афект;

-  контроль над власними діями та середовищем;

-  можливість здійснювати вибір;

-  здатність переслідувати власні цілі через забезпечення суб’єктності.

У сукупності всі ці моделі об'єднує спільна мета: забезпечити й підтримувати для собаки позитивну, самовизначену та значущу взаємодію, а не лише відсутність страждання.

2. Інструмент оцінювання PADA

PADA було створено для оцінювання придатності собак до участі в інтервенціях та практиці послуг із залученням тварин. Цей інструмент був розроблений в результаті співпраці Асоціації «Тварини для людей» (Польща), Міжнародного центру антрозоології ICofA (Норвегія) та Університету імені Етвеша Лоранда (Угорщина) як стандартизована система оцінювання, яка призначена для визначення різних особистісних характеристик і поведінкових проявів собак, які вважаються важливими для виконання ними ролей в практиці інтервенцій із залученням тварин.

ICofA виступає центральним координатором протоколу PADA, адмініструючи систему стандартизованого оцінювання особистісних характеристик тварин PADA-ICofA. Організація відповідає за сертифікацію оцінювачів PADA, збір реєстраційних внесків за результати тестування, підтримання методичних рекомендацій та ведення міжнародного реєстру («карти») сертифікованих оцінювачів. ICofA також проводить навчальний курс для отримання кваліфікації «PADA ICofA Evaluator» та адмініструє процедуру сертифікації осіб, які бажають здійснювати оцінювання за протоколом PADA. Після завершення навчання та успішного проходження сертифікації такі фахівці отримують право проводити відповідні оцінювання.

Хоча PADA позиціонується як стандартизований інструмент оцінювання, її організаційна модель функціонує подібно до франчайзингової системи, в межах якої сертифіковані оцінювачі стягують оплату за проведення індивідуальних оцінювань. Вартість тестування собаки за системою PADA зазвичай становить від 180 до 200 євро. Також доступні оцінювання для котів, вартість яких коливається в межах від 175 до 205 євро. Сертифікаційний курс для потенційних оцінювачів коштує приблизно 1649 євро.

Детальну інформацію про систему PADA та мережу оцінювачів можна знайти на офіційному вебсайті PADA-ICofA.

Наразі існує обмежена кількість досліджень, присвячених аналізу того, наскільки структура та методи PADA відповідають сучасним концепціям добробуту тварин, які акцентують увагу на позитивному досвіді, суб’єктності тварин та їхній згоді на участь.

В цій статті зазначені прогалини заповнюються шляхом систематичного порівняння 18 вправ, що входять до оцінювання PADA, з критеріями добробуту, запропонованими в Керівних принципах IAHAIO (редакції 2018/2023 років), концепції Меллора «П'ять умов і цілей добробуту» (2020), моделі рівнів суб’єктності Шпінки (2019) та концепції «Згоди Собаки» Ерін Джонс (2024).

Застосування цих концептуальних підходів є необхідним для з'ясування того, чи відповідають вправи PADA сучасним етичним стандартам.

Оригінальний опис усіх 18 вправ наведено в Додатку до цієї статті.

3.2. Основні вправи PADA

Тест PADA включає низку стандартизованих вправ (n = 18), призначених для оцінювання різних аспектів поведінки та темпераменту собак в межах трьох взаємопов'язаних вимірів: соціальної взаємодії, реакції на стрес та уваги і концентрації.

Тест соціальної взаємодії. В межах цих вправ оцінюється реакція собаки на взаємодію з людьми шляхом спостереження за тим, як вона контактує з незнайомими особами. Для успішного проходження цієї частини тесту собака повинен демонструвати позитивну соціальну поведінку, зокрема відкритість до контакту та комфортне ставлення до маніпуляцій з боку людини.

Тест реакції на стрес. Під час цих вправ собаку піддають впливу різних стресорів, наприклад гучних звуків, щоб оцінити її здатність справлятися зі стресом і визначити, чи демонструє вона ознаки дистресу. Собаки, які зберігають спокій та здатність адаптуватися до ситуації, вважаються більш придатними для участі в інтервенціях/послугах із залученням тварин.

Тест на увагу та концентрацію. В межах цих вправ собака повинен виконувати команди та демонструвати здатність підтримувати концентрацію попри наявність відволікаючих чинників. Успішне виконання цих завдань розглядається як показник придатності до роботи в сфері інтервенцій/послуг із залученням тварин.

3.2.1. Оцінювання вправ PADA з використанням концептуальних моделей добробуту

Кожна з 18 вправ PADA оцінювалася за трьома інтегрованими вимірами: відповідністю принципам IAHAIO, Моделі п'яти доменів добробуту Меллора та рівням суб’єктності за Шпінкою. Ці виміри є ключовими для розуміння того, якою мірою вправи PADA підтримують або, навпаки, обмежують суб’єктність, автономію та емоційну залученість собаки.

1. Аудит відповідності принципам IAHAIO.

Кожна вправа аналізувалася шляхом поетапного порівняння з етичними настановами IAHAIO, особливо з тими положеннями, що стосуються добробуту тварин та їхньої участі у взаємодії (повний перелік наведено в Додатку).

2. Модель п'яти доменів Меллора.

Ця модель окреслює п'ять доменів добробуту: харчування, фізичне середовище, стан здоров'я, поведінкові взаємодії та психічний стан. В цьому дослідженні особливу увагу було приділено четвертому домену («Поведінкові взаємодії») та п'ятому домену («Психічний стан»), оскільки саме вони, найімовірніше, зазнають впливу в контексті оцінювання PADA (повний опис наведено в Додатку).

3. Класифікація за рівнями суб’єктності.

Кожну вправу було класифіковано відповідно до ієрархії суб’єктності Шпінки, яка охоплює спектр від пасивної/реактивної суб’єктності (коли поведінка собаки значною мірою контролюється провідником) до аспіраційної суб’єктності (англ. aspirational agency), за якої собака демонструє внутрішню мотивацію, самостійність і активну залученість в діяльність (детальніше див. у Додатку).

3.2.2. Система оцінювання та рейтингування

Для кожної вправи визначалися такі показники:

- Оцінка відповідності принципам IAHAIO

- Невідповідність (Fail) - якщо вправа суперечить стандартам IAHAIO.

- Часткова відповідність (Moderate) - якщо вправа лише частково відповідає вимогам IAHAIO та містить помірні ризики для добробуту тварини.

- Повна відповідність (Full compliance) - якщо вправа повністю відповідає принципам IAHAIO.

Оцінка впливу за Моделлю п'яти доменів Меллора

Кожну тестову ситуацію було співвіднесено з Моделлю п'яти доменів добробуту для виявлення потенційних ризиків у фізичних, поведінкових та афективних аспектах добробуту.

Рівень суб’єктності

Ступінь суб’єктності кодувався відповідно до ієрархії Шпінки (Špinka, 2019) (див. Додаток).

Загальний рейтинг ризику для добробуту.

Кожній вправі було присвоєно загальну категорію ризику (низький, помірний, високий або дуже високий) із наведенням поведінкових обґрунтувань для вправ із підвищеним рівнем ризику (наприклад, пригнічення природної поведінки собаки; див. рис. 1).

Для вправ, оцінених як такі, що мають помірний, високий або дуже високий рівень ризику, запропоновано відповідні модифікації, спрямовані на підвищення рівня їхньої відповідності Керівним принципам IAHAIO та сучасним стандартам забезпечення добробуту тварин.

3.3. Матриця оцінювання та узагальнення даних

В Таблиці 1 наведено узагальнену характеристику кожної вправи із зазначенням рівня ризику, порушених принципів та доменів добробуту, на які вона впливає.

Таблиця включає такі категорії:

- Тестова ситуація PADA (1–18).

- Мета вправи PADA (відповідно до опису, наведеного в рукописі PADA).

- Рівень відповідності принципам IAHAIO (відповідає/частково відповідає /не відповідає).

- Рівень ризику для добробуту (низький/помірний/високий/дуже високий).

- Рівень суб’єктності (пасивна, цілеспрямована, компетентнісно-орієнтована, аспіраційна).

- Уражені домени добробуту (1–5).

- Основні порушення або проблемні аспекти.

Рекомендовані модифікації, що відповідають принципам IAHAIO.

Матриця оцінювання узагальнює ризики для добробуту, показники відповідності та рекомендовані модифікації для кожної вправи. Крім того, між окремими компонентами тесту було проведено аналіз закономірностей з метою виявлення системних недоліків у сфері забезпечення добробуту тварин, зокрема тих, що пов'язані з пригніченням емоційних проявів, втратою суб’єктності або орієнтацією виключно на односторонню користь для людини.

Приклад вправи PADA

Вправа PADA 1. Собака разом з провідником входить у нове середовище (приміщення, залу або кімнату), де перебувають незнайома людина та незнайомий собака. Обидва собаки перебувають на повідках і повинні пройти повз один одного.

Мета вправи: оцінювання соціальних навичок, здатності до співпраці з провідником, а також придатності собаки до функціонування в нових ситуаціях і взаємодії з незнайомими собаками.

Під час аналізу було встановлено, що вправа PADA 1 суперечить п'яти положенням Керівних принципів IAHAIO (§§ 4.5, 4.1, 3.5, 3.2, 2.3, Вимога 1; детальніше див. табл. 1).

Етичні аспекти (згода та суб’єктність).

Від собаки вимагається увійти до незнайомого середовища та наблизитися до незнайомого собаки. Обидві тварини перебувають на повідках. Собака не має реальної можливості відмовитися від взаємодії (англ. opt-out) або збільшити дистанцію. Оскільки напрямок руху визначається провідником («йти туди, куди її спрямовують»), демонстрована слухняність може відображати не добровільну участь, а результат попереднього навчання або тиску.

Вимушене перебування в безпосередній близькості до потенційного соціального стресора без можливості вибору може обмежувати автономію собаки та не враховує її індивідуальних уподобань і природних моделей поведінки.

Поведінкові аспекти.

В ситуаціях взаємодії між собаками останні зазвичай демонструють тонкі сигнали стресу та примирення (заспокоєння), зокрема відвертання голови, уникання прямого погляду, уповільнення рухів, облизування губ. Оцінювачі та провідники можуть помилково інтерпретувати такі прояви як ознаки спокою, хоча насправді вони можуть бути стратегіями подолання напруження.

Якщо собака позбавлений можливості використовувати звичні механізми соціального дистанціювання (наприклад, здійснювати дугоподібний підхід або уникати прямого зближення), це може пригнічувати його комунікативні сигнали та підвищувати ризик ескалації напруження.

Повторюване переживання подібних ситуацій здатне формувати негативні асоціації з іншими собаками або новими середовищами, а в окремих випадках може сприяти розвитку набутої безпорадності.

Фізіологічні аспекти.

Поєднання нового середовища із соціальною невизначеністю активує системи фізіологічного збудження - симпатичну нервову систему та гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову вісь (HPA-вісь), що супроводжується підвищенням рівня кортизолу.

Хронічне повторення таких ситуацій без належних періодів відновлення може негативно впливати на емоційну регуляцію, підвищувати настороженість і сприяти формуванню підвищеної чутливості до потенційних загроз.

Обмеження руху за допомогою повідка може посилювати реактивність внаслідок фрустрації та зниження суб'єктивного відчуття контролю над ситуацією. Якщо провідник використовує натяг повідка, словесні корекції або інші форми тиску, собака може почати асоціювати самого провідника з соціальним стресом, що потенційно знижує рівень довіри та посилює тривожне очікування в майбутніх ситуаціях.

Висновок.

Ця вправа не забезпечує собаці належного права відмовитися від участі або припинити взаємодію. Крім того, вона не враховує ризик виникнення емоційного дистресу, коли собака опиняється в новій і потенційно надмірно інтенсивній ситуації без можливості відступу.

Перед початком вправи собаці також не надається час для самостійного дослідження нового середовища.

На підставі наведених спостережень рекомендовано внести такі зміни до процедури: забезпечити собаці можливість попередньо ознайомитися з обстановкою, дозволити їй переривати взаємодію та залишати ситуацію за власним вибором (англ. exit/opt-out), а також передбачити достатній час для відновлення за потреби.

3.4. Етичне позиціонування

Цей аналіз ґрунтується на етиці піклування (англ. ethics of care) та концепції позитивного добробуту (positive welfare) (Donovan, 2020; Mellor et al., 2020; Rault et al., 2025), розглядаючи собаку як чутливого, здатного до переживань партнера, а не як інструментальний засіб для досягнення людських цілей.

В межах цього підходу цілісність добробуту визначається не лише відсутністю шкоди чи страждання, але й наявністю таких характеристик, як:

- реалізація суб’єктності;

- усвідомлене залучення до взаємодії;

- переважання позитивних афективних станів та позитивної емоційної включеності собаки.

Іншими словами, добробут тварини оцінюється не тільки за принципом «не нашкодити», а й за тим, чи має собака можливість здійснювати вибір, впливати на перебіг взаємодії та отримувати позитивний досвід від участі в ній.

Таблиця 1. Оцінювання кожної з вправ PADA (1–18) за такими критеріями:

- відповідність принципам IAHAIO;

- рівень ризику для добробуту;

- рівень суб’єктності;

- домени добробуту за Меллором, на які впливає вправа;

- основні порушення та проблемні аспекти;

- рекомендовані модифікації, узгоджені з принципами IAHAIO.

4. Висновки

Загалом аналіз вказує на системні проблеми добробуту та етики в оцінюваних вправах PADA. Як узагальнено в Таблиці 1 та на Рисунку 1, більшість завдань пригнічують суб’єктність собаки, базуються на стресових або неоднозначних стимулах і не передбачають належних процедур моніторингу добробуту. Жодна з вісімнадцяти вправ не відповідає стандартам IAHAIO у повному обсязі, тоді як лише чотири–п’ять завдань можуть вважатися умовно відповідними за умови їх реалізації з добровільною участю та низьким афективним навантаженням. Виявлені проблеми тісно узгоджуються з раніше описаними ризиками, пов’язаними з призначенням пасивної ролі та компрометацією добробуту в контексті оцінювання (Špinka, 2019; Jones, 2025).

4.1. Аналіз PADA

У всіх 18 завданнях PADA послідовно виявляються чотири типи дефіцитів. Більшість вправ (див. Таблицю 1, Рисунок 1) демонструють чіткі або ймовірні порушення §§4.6, 4.4, 4.1, 3.4, 3.5 та 2.3. До них належать відсутність механізмів добровільної участі (IAHAIO §4.1), відсутність заздалегідь визначених критеріїв зупинки або завершення (§2.3), недостатня повага до комунікативних сигналів собаки, таких як уникання або заспокійливі поведінкові реакції (§3.5), використання стрес-індукуючих стимулів без пропорційного обґрунтування (§3.4), а також відсутність заходів для того, щоб собака звик до середовища, для забезпечення відновлення та передбачуваності (§§4.4, 4.6).

4.1.1. Суб’єктність собаки

По-перше, агентність собаки систематично пригнічується, оскільки вправи надають перевагу підпорядкуванню та виконанню команд замість добровільної соціальної взаємодії (див. Таблицю 1, Рисунок 1). Це суперечить IAHAIO §4.1 щодо добровільної участі та права на відмову, оскільки відсутні явні механізми добровільного вибору (англ. opt-out/opt-in) (Jones, 2025). Щодо провідника, чіткі критерії зупинки або припинення повністю відсутні (§2.3), а низка стресорів використовується без пропорційного обґрунтування (§3.4). Наприклад, до таких належать стартл-стимули (раптові звуки або несподівані рухи об’єктів), вплив неоднозначних або потенційно загрозливих підходів людини, примусове утримання або фіксація, пересування в незнайомих або обмежених просторах (наприклад, сходи або вузькі коридори), а також завдання, пов’язані з ресурсами (їжа). Ці стресори можуть викликати підвищене збудження або дистрес без чіткої релевантності до передбачуваних компетентностей для участі в інтервенціях або в сфері послуг із залученням тварин, що створює питання пропорційності в межах підходу позитивного добробуту.

Більшість вправ порушують вимогу поваги до видоспецифічних сигналів собаки (стресові сигнали/заспокійливі сигнали §3.5) та недостатньо враховують позитивну, афіліативну взаємодію (§4.5). Багато завдань надають пріоритет слухняності або терпимості під тиском замість підкріплення добровільної соціальної взаємодії, кооперативної поведінки або позитивних афективних станів. Прикладами є обмежені можливості для взаємодії на основі підкріплення, мінімальне заохочення афіліативного (пов’язаного із встановленням і підтриманням соціального контакту, дружньої взаємодії та соціального зв’язку) контакту, ініційованого собакою, та структури завдань, які роблять акцент на виконанні вправ попри невизначеність або дистрес, а не взаємно підкріплювальну взаємодію між собакою та провідником.

Структуровані фази звикання та формалізовані інтервали відновлення між вправами або відсутні, або недостатньо визначені в чинному протоколі PADA (в межах проаналізованої версії). Така відсутність операційних інструкцій обмежує можливість забезпечення контрольованого впливу, запобігання кумулятивному стресу між послідовними компонентами тесту та емоційного відновлення собаки. Процедури звикання або відновлення, ймовірно, залежать від індивідуальної інтерпретації оцінювача, а не системно закріплені в протоколі.

Процедури звикання, обов’язкове відновлення, передбачуваність і заходи дебрифінгу (дебрифінг, від англ. debriefing - це термін, який буквально означає післяподієве обговорення, підбиття підсумків або розбір пережитого досвіду) відсутні (§§4.4, 4.6). Застосування ієрархії Шпінки свідчить, що оцінювані завдання переважно позиціонують собак у пасивних або реактивних ролях (Таблиця 1).

4.1.2. Умови, засновані на стимулах, що викликають дистрес

По-друге, умови, засновані на стимулах, що викликають дистрес, - особливо у вправах, пов’язаних із реакціями переляку, неоднозначними образами людей або примусовим поводженням (див. Таблицю 1), - суперечать парадигмі позитивного добробуту (Englund & Cronin, 2023; Littlewood et al., 2023; Mellor, 2015). Домени 4 (поведінкові взаємодії/вираження поведінки) та 5 (афективний або ментальний стан) у моделі Меллора (2020) були найбільш послідовно залучені, оскільки більшість вправ обмежувала здатність собаки проявляти видовотипову або саморегульовану поведінку, одночасно піддаючи її впливу стимулів, які, з високою ймовірністю, індукують негативні афективні стани, такі як невизначеність, страх або дистрес. Натомість вплив на Домени 1–3 був більш залежним від конкретного завдання та виникав переважно у вправах, пов’язаних із фізичними викликами або маніпуляціями з тілом тварини.

4.1.3. Процедури моніторингу добробуту

По-третє, процедури моніторингу добробуту є недостатніми. Відсутність заздалегідь визначених критеріїв зупинки або припинення тестування свідчить про те, що рішення про переривання або корекцію процедур значною мірою залишається на суб’єктивному розсуду спостерігача. Хоча моніторинг ознак стресу з боку спостерігача загалом очікується як частина професійної компетентності, в протоколі PADA (у межах проаналізованої версії) він не викликає необхідності застосування операцій через стандартизовані об’єктивні правила зупинки. Такі прогалини не відповідають вимогам IAHAIO §§2.3 та 4.6 і створюють ризик накопичення кумулятивного дистресу.

Аналіз за доменами Меллора також показує, що окрім Домена 4 (поведінкові взаємодії) та Домена 5 (ментальний стан), зазнають впливу також фізичне середовище (Домен 2) і функціональний стан (Домен 3) у завданнях, що включають сходи, вузькі коридори, маніпуляції з собакою або роботу з ресурсами. Зокрема, ці вправи несуть підвищені ризики, що узгоджується з кумулятивними ефектами афективного перенесення, втоми та новизни.

Процедури тестування PADA відбирають собак, які толерантно відносяться до аверсивних стимулів, а не тих, які надають перевагу взаємодії з людиною - що створює як етичну проблему, так і проблему валідності для оцінки придатності до інтервенцій/роботи в сфері послуг із залученням тварин.

Важливим аспектом, який потребує врахування та обговорення, є потенційний вплив на безпеку відсутності систематичної та прозорої оцінки собак, що беруть участь в інтервенціях/роботі в сфері послуг із залученням тварин: реакції собаки на аверсивні або високосалієнтні (англіське слово salience походить від лат. salire («виступати, кидатися в очі»), тобто салієнтні – це дуже помітні, значущі або такі, що сильно привертають увагу) стимули, такі як: вплив непередбачуваної поведінки людини, раптові зміни середовища, гучні звуки або інвазивний контакт, можуть включати стартл-реакції (автоматичні, швидкі реакції переляку на раптовий або несподіваний стимул) або, у рідкісних випадках, захисну поведінку. Якщо такі патерни реакцій не оцінюються належним чином у контрольованих та етично керованих умовах під час процедур, які передують взаємодії, існує ризик, що собак можуть поміщати у середовища, для яких їхні коупінг-стратегії (англійське дієслово to cope означає «давати собі раду», «впоратися», «адаптуватися до труднощів», тобто коупінг-стратегії - це способи, якими організм або індивід справляється зі стресом, складними або загрозливими ситуаціями) є недостатніми або ще не стабільно сформованими.

Водночас оцінювання, що відповідає принципам добробуту, може також використовуватися для попередньої оцінки собак перед їх залученням до інтервенцій. Якщо процедури інтегровані у рамки, що забезпечують передбачуваність і можливість відмови від участі, можливості саморегуляції можуть оцінюватися без використання високонегативних стимулів. Натомість тести можуть базуватися на ретельній підготовці як провідника, так і собаки, включаючи поступову демонстрацію об’єктів, передбачувані умови роботи та формування безпечної взаємодії до тестування. Безпека не залежить від індукування реакцій страху, а може забезпечуватися через відповідальність провідника, ретельне конструювання середовища та попереднє позитивне звикання до релевантних стимулів.

4.1.4. Участь провідника

По-четверте, провідники, які беруть участь у тестуванні, мають оцінюватися заздалегідь для визначення їх здатності точно зчитувати комунікативні сигнали собаки, включно з сигналами уникання, заспокійливими сигналами, поведінкою страху та стресу. Провідники повинні бути зобов’язані демонструвати розуміння гуманних принципів навчання, навчальних методів, теорії прив’язаності та концепції One Health. Методи дресирування провідника - включно з аверсивними техніками - мають бути розкриті та оцінені. Участь передбачає, що провідник визнає собаку партнером у команді, а добробут та права тварини мають пріоритет над результатами виконання.

Ці принципи мають бути обговорені, перевірені та осмислені з провідником до початку тесту. Усі вправи повинні бути описані таким чином, щоб провідник міг розпізнати потенційні фізичні та/або психічні ризики для добробуту собаки. Провідники повинні бути поінформовані, що можуть припинити будь-яку вправу у будь-який момент без санкцій. Основний обов’язок провідника полягає в захисті собаки, забезпеченні гуманного поводження, належного управління стресом та дотриманні чинних стандартів добробуту в усі часи.

Сліпа або жорстка покора людини або собаки ніколи не повинна бути метою чи завданням, оскільки це суперечить принципам здійснення інтервенцій/послуг із залученням тварин.

4.1.5. Компетентність провідника та підготовчий тренінг як базові вимоги

В усіх вправах PADA компетентність провідника та попередня підготовка команди “собака–провідник” є ключовими детермінантами компонентів добробуту та валідності оцінювання. Ці фактори не слід розуміти як рекомендації, специфічні для окремих вправ, а радше як базові передумови.

По-перше, провідники повинні володіти практичними знаннями теорії навчання, включно з принципами підкріплення, формування звикання, регуляції стресу, а також здатністю точно ідентифікувати та інтерпретувати поведінкові й фізіологічні індикатори добробуту собаки і відповідно реагувати - своєчасно та адекватно. Здатність розрізняти коупінг-поведінку (поведінка, яка допомагає справлятися зі стресом, складними або загрозливими ситуаціями), залученість та дистрес є критично важливою, тому компетентність у цих сферах є не опціональною, а мінімальною вимогою для етичної участі в будь-якому контексті оцінювання.

По-друге, собак не слід оцінювати в стані «наївності» щодо типів взаємодій або умов середовища, з якими вони мають стикатися. Участь в оцінюваннях або тестах, таких як PADA, передбачає наявність належної попередньої підготовки, включно з отриманням нового досвіду, що проводиться за допомогою неаверсивних, орієнтованих на добробут методів. Уся підготовка повинна бути поступовим процесом, забезпечуючи поетапне знайомство собак із потенційно складними стимулами в умовах, що дозволяють контроль, передбачуваність і відновлення.

Нарешті, компетентність провідника та підготовка собаки є взаємозалежними і повинні розглядатися на одному рівні в діаді “собака–провідник”.

4.1.6. Ключові висновки

4.1.6.1. Відповідність принципам IAHAIO та ризики добробуту

Більшість вправ PADA не відповідають положенням IAHAIO щодо добробуту в ключових доменах, включно з добровільною участю, моніторингом добробуту, пропорційністю стимулів, повагою до поведінкової комунікації та забезпечення можливостей для відновлення.

Наприклад, в завданнях соціальної взаємодії собакам очікується підтримувати безперервну близькість до незнайомих людей і толерантно відноситися до тривалих прямих контактів (наприклад, погладжування, нахиляння, обійми та наближення з боку кількох осіб) без можливості збільшити дистанцію, відсторонитися або вийти із взаємодії, що обмежує природну поведінку уникання або регуляції соціальної дистанції.

У вправах, заснованих на поводженні та слухняності (ходіння на повідку, “сидіти”, “стояти”), від собак очікується збереження виконання вправи попри варіативність середовища, з обмеженою можливістю ініціювати альтернативні дії (наприклад, паузу, зміну позиції або відмову від взаємодії), що обмежує гнучку поведінкову адаптацію.

В усіх прикладах обмеження полягає не в самій наявності стимулів, а у відсутності у собаки можливості модифікувати, припинити або саморегулювати свою участь відповідно до внутрішнього афективного стану.

Вправи, такі як ті, що включають примусове виконання або раптові стартл-реакції, створюють непотрібний дистрес і не дозволяють собаці відмовитися від участі, що порушує рекомендації IAHAIO щодо добровільної участі та поваги до комунікативних сигналів собаки. Лише чотири–п’ять завдань можуть вважатися умовно відповідними - і лише за умови їх реалізації з добровільною участю та низьким афективним навантаженням, тобто в умовах, які не викликають тривалого страху, дистресу або високого збудження та дозволяють собаці зберігати поведінковий контроль і нейтральні або позитивні афективні стани.

В практичних інтервенціях механізми виходу (англ. opt-out) можуть бути реалізовані через чітко визначені та попередньо натреновані сигнали, які дозволяють собаці позначити бажання припинити взаємодію або зробити паузу. Прикладами є так званий дотик виходу (англ. exit-target) - коли собака сама підходить і торкається певного об’єкта (гумового килимка, м’яча, носка тощо), щоб сигналізувати про вихід із взаємодії. Також тренований сигнал співпраці, наприклад орієнтація на об’єкт або укладання на визначений заздалегідь килимок чи підстилку, може асоціюватися з відпочинком і припиненням завдання. Ці сигнали формуються під час попередніх тренувальних фаз в середовищі з меншою кількістю подразників, щоб забезпечити їх надійну інтерпретацію як самостійно ініційованих можливостей відмови.

Важливо, що використання механізмів «opt-out» не виключає можливості надійного оцінювання придатності. Навпаки, готовність собаки до відсторонення, відновлення і подальшого повторного залучення (англ. opt-in) надає змістовну інформацію про здатність до саморегуляції, стрес-толерантність і якість взаємин «собака–провідник». Таким чином, система оцінювання, орієнтована на добробут, інтегрує сигнали opt-in і opt-out як частину ширшого профілю суб’єктності, емоцій.

4.1.6.2. Вплив на домени добробуту

Домени 4 та 5 (поведінкові взаємодії та ментальний стан) послідовно зазнають впливу в усіх вправах. Собаки потрапляють в ситуації, де від них очікується виконання команд (сидіти, залишатися на місці) та взаємодія з незнайомими або потенційно загрозливими стимулами (раптові рухи, звуки, неоднозначна, потенційно загрозлива фігура в капюшоні в темному коридорі), що викликає емоційний стрес і потенційно може мати травматичний ефект для собаки.

4.1.6.3. Суб’єктність і автономія

В більшості вправ собака займає пасивну або реактивну роль, де її поведінка визначається провідником або оцінювачем, а не власною ініціативою тварини. Це особливо виражено у вправах, що фокусуються на слухняності замість залученості, наприклад в примусових взаємодіях з незнайомими об’єктами або людьми.

Відсутність компонентів формування компетентності або «aspirational agency» у вправах обмежує емоційне збагачення та самовизначення собаки, що є критичними аспектами позитивного добробуту.

4.2 Підсумок рівнів порушень

Як узагальнено на Рисунку 1, міжвправовий аналіз виявляє повторювані проблеми добробуту, суб’єктності та моніторингу в різних завданнях, що формує основу для детальних висновків, представлених нижче. Таблиця 1 конкретизує виявлені проблеми; разом ці дані структурують подальший детальний аналіз.

Рисунок 1: Підсумок ризиків для добробуту (низький – дуже високий) для кожної з вправ PADA (1–18).

Від високих до дуже високих порушень (66,7%) становлять більшість тестових ситуацій, див. Таблицю 1, Рисунок 1.

До них належать вправи з примусовою близькістю, інвазивним поводженням, обмеженням можливості відступу та інтенсивними стартл-стимулами, тобто умови, що створюють значні порушення положень IAHAIO щодо уникнення дистресу, добровільної участі та належного звикання. Ці вправи також негативно впливають на Домени 4 та 5 за Меллором і призводять до супутніх порушень суб’єктності (Špinka, 2019).

Порушення від середнього до високого рівня (27,8%) включають вправи з новими стимулами, які подаються без можливості вибору дистанції або часу для дослідження, примусовою слухняністю, неоднозначною та лякаючою поведінкою людини, а також повторними викликами після високостресових вправ (див. Таблицю 1, Рисунок 1). Відповідно до рівнів суб’єктності Шпінки (2019), ці вправи знижують суб’єктність до найнижчого рівня. Вони викликають занепокоєння щодо ментального стану та афективних станів, створюючи передбачувані, але, ймовірно, менш тяжкі довгострокові порушення добробуту.

Від низьких до помірних порушень (5,5%) спостерігаються у вправах, які потенційно є нейтральними або, за умови модифікації, можуть бути позитивними, таких як прості команди/сигнали або гра (див. Таблицю 1, Рисунок 1). Ризики для добробуту є низькими і виникають лише тоді, коли на собак чиниться тиск після втоми або кумулятивного стресу за відсутності акліматизації до нових контекстів.

5. Обговорення

Інвестиції/послуги із залученням тварин просуваються як такі, що приносять взаємну користь людям і тваринам. Однак накопичувані дані викликають серйозні занепокоєння щодо того, як добробут собак концептуалізується та захищається на практиці під час оцінювання та стандартизованих тестів (Cortesi et al., 2025; Erichsmeier et al., 2025).

Дослідження послідовно показують, що провідники і навіть навчені спостерігачі часто не помічають ранні сигнали стресу у собак (Cortesi et al., 2025; Erichsmeier et al., 2025; Mair et al., 2025; Mariti et al., 2012).

В цьому контексті PADA та подібні інструменти відбору потребують критичного аналізу. При залученні собак до інтервенцій необхідно враховувати етичні аспекти, щоб захистити добробут усіх учасників. Важливо усвідомлювати ключову роль добробуту тварин у підвищенні якості будь-яких інтервенцій/послуг із залученням тварин. З огляду на те, що робиться акцент на результатах інтервенції/послуги із залученням тварин, наслідки для тварин залишаються менш видимими і складніше вимірюваними, що ускладнює належне тестування придатності (Cortesi et al., 2025; Gee & Fine, 2014; McCullough et al., 2021).

Стандартизовані тести за визначенням створені для оцінки здібностей або характеристик індивідів через однакові завдання та умови в штучному середовищі (Kawai et al., 2025; Mair et al., 2025; Richter et al., 2009; Goslin, 1967). Тому стандартизовані інструменти відбору часто мають обмежену екологічну валідність, а поведінка, що вимірюється, не обов’язково відображає повсякденні здібності, практичне застосування або реальні навички (Erichsmeier et al., 2025; Harris et al., 2011; Mair, 2025).

Хоча формалізовані критерії спрямовані на забезпечення узгодженості оцінювання, вони не враховують різноманіття реакцій собак (і інших тварин, включно з людьми) у різних середовищах і ситуаціях. Наприклад, собака з природною обережністю може показати низькі результати в тесті, який винагороджує екстравертну, високоефективну поведінку, хоча він може бути дуже ефективним і цілком придатним у спокійніших, більш інтимних терапевтичних умовах (Cortesi et al., 2025; Erichsmeier et al., 2025; Horowitz, 2025).

Когніція робить ситуацію варіативною, емоційний стан відрізняється між індивідами та ситуаціями, і собака може демонструвати низькі результати не через відсутність здібностей, а через відчуття небезпеки або відсутність сформованих стратегій поведінки. Дистрес, який виникає в тестових ситуаціях, змінює поведінку, увагу та продуктивність, потенційно створюючи тривогу, страх, фрустрацію та безпорадність.

Собаки можуть не розуміти мету завдання або того, що від них очікується, а тимчасові фактори (шум, температура, візуальні стимули) впливають на результати, які не можна узагальнювати між контекстами та видами (Cortesi et al., 2025; Glenk & Foltin, 2021). PADA вимірює конформізм, а не компетентність, і цінує слухняність більше, ніж співпрацю, не відображаючи індивідуальні навички та здібності.

Оцінювання емоційних станів під час цих активностей - забезпечення того, щоб собаки не зазнавали дистресу і, в ідеалі, отримували позитивний досвід - є фундаментальним елементом як відбору, так і оцінювання перед професійною участю в інтервенціях (Ameli et al., 2025; de Winkle et al., 2024; Townsend & Gee, 2021; Winkle et al., 2020).

Через надмірне спрощення складної поведінки, біологічної варіативності, когнітивного різноманіття та афективних станів формуються упереджені, одновимірні результати, які дають неповне або неточне уявлення як про протестованих собак, так і про вимоги тесту.

PADA декларує, що дозволяє ідентифікувати собак із певними особистісними рисами - такими як спокій, соціальність і толерантність, які вважаються такими, що роблять їх «безпечними» для інтервенцій або участі в послугах із залученням тварин. Однак ці критерії містять потужне нормативне припущення: що добрий добробут дорівнює керованості. Собак винагороджують за емоційну підпорядкованість і карають, прямо або опосередковано, за спонтанність чи уникання.

Пряме покарання передбачає безпосередню, спостережувану дію з боку провідника, спрямовану на корекцію або припинення поведінки, наприклад ривки повідка, вербальні зауваження або інші аверсивні втручання, коли собака зазнає негативного наслідку після поведінки.

Непряме (імпліцитне) покарання означає процеси, за яких собаку відмовляють від дії без явної корекції. Наприклад, провідник може утримувати соціальну підтримку або очікувану винагороду та створювати соціальний тиск для підтримання слухняності. Собака може навчатися, що прояв дискомфорту призводить до втрати підкріплення або посилення напруження, що з часом може пригнічувати комунікативні сигнали.

Розгляд «особистості» як фіксованої діагностичної категорії створює ризик фіксації добробуту в межах одного моменту тестування, ігноруючи динамічну, контекстуальну, вікову та досвід-залежну природу реакцій на стрес. Більше того, самі поведінкові прояви, які цінуються в PADA - толерантність, нерухомість, нейтральність - можуть свідчити не про добробут, а про поведінкове пригнічення.

Поведінки, такі як толерантність, емоційна нейтральність і нерухомість, часто операційно використовуються в стандартизованих оцінюваннях як індикатори поведінкового контролю та придатності до виконання завдань - в цій логіці вони функціонують як маркери слухняності та надійності. Однак їх інтерпретація з точки зору добробуту є значно складнішою. З позиції науки про добробут ці поведінки неоднозначно відображають афективні стани, які можуть включати як ефективне коупінг-реагування, так і пасивні стресові реакції або поведінкове гальмування. Відповідно, будь-яке втручання в сфері добробуту повинно розрізняти миттєвий афективний стан, коупінг-стратегію та довгострокові наслідки для добробуту.

В межах досить обмежено орієнтованого на слухняність PADA поведінки, що сприяють передбачуваності та контролю з боку людини, можуть селективно підкріплюватися незалежно від їхньої внутрішньої емоційної основи. З точки зору науки про добробут це є проблематичним, оскільки одна й та сама зовнішня поведінка може виникати з принципово різних внутрішніх станів. Це розрізнення підкреслює центральну проблему, що проходить через всю роботу: потенційну розбіжність між поведінковою слухняністю та станом добробуту.

Хоча PADA імпліцитно (*тобто неявно) може трактувати слухняну, низькореактивну поведінку як ознаку придатності, така інтерпретація ризикує ототожнювати функціональну ефективність із позитивними емоційними станами. Натомість рамки добробуту розрізняють миттєвий афективний стан, стиль коупінгу та довгострокові наслідки, включно з кумулятивним ефектом досвіду з часом, які можуть по-різному проявлятися в поведінці.

Існує ризик селекційного зміщення: PADA може віддавати перевагу тим собакам, які витримують або толерують аверсивні чи непередбачувані стимули без явного протесту, а не тим, які справді отримують задоволення від взаємодії з людиною - що створює етичну проблему та проблему валідності для інтервенцій/сфери послуг із залученням тварин, оскільки придатність може почати ототожнюватися з підпорядкуванням.

Структура тестів створює привілеї людського комфорту через собачу пасивність, створюючи моральну інверсію: хоча інтервенції мають бути емпатійно орієнтованими з боку людини, власні афективні стани собаки, включно з дистресом, залученістю та комфортом - значною мірою ігноруються, залишаючись односторонніми та створюючи пріоритет людського комфорту над суб’єктністю собаки.

Стандартизовані тести за визначенням відкидають складну емоційну та поведінкову різноманітність індивідуальних особливостей собак. Водночас різноманітність є потужним ресурсом, оскільки дозволяє широкий спектр реакцій, навичок і креативних підходів, які можуть бути адаптовані до потреб отримувача та собаки. Виразна індивідуальність собаки сприяє формуванню автентичних і змістовних зв’язків між собакою та реципієнтом, покращуючи процес і роблячи його унікальним та значущим досвідом.

Адаптація оцінювання з урахуванням нейрорізноманітності та багатофакторних характеристик створює більш гуманний та ефективний підхід до практики інтервенцій/послуг із залученням тварин. Універсальна модель не є придатною, оскільки лише адаптовані до особливостей собак оцінювання підвищують якість послуг і пріоритизують добробут тварин, забезпечуючи довгостроковий успіх для всіх учасників (Cortesi et al., 2025).

Цей аудит добробуту всіх вісімнадцяти вправ PADA встановлює, попри процедурну стандартизацію, послідовний патерн несумісності з сучасними стандартами етичного оцінювання та суттєву дистанцію від принципів позитивного добробуту (Fine & Griffin, 2022; Peralta & Fine, 2021; Winkle et al., 2020). Модель Меллора розширює оцінювання добробуту і виводить його за межі оцінки “П’яти свобод”, акцентуючи позитивні ментальні стани та задоволення поведінкових потреб. Однак PADA звужує цей мандат, пріоритизуючи людські очікування терапевтичної придатності над емоційним вираженням собаки. Собака, яка виконує вимоги, може виглядати добре адаптованою, однак така слухняність часто маскує стрес, вивчену безпорадність і очікувальну тривожність (Seligman, 1973; Boddez et al., 2022; Littlewood & Heslop, 2023). На практиці це створює собак, які виглядають придатними, але чия поведінка сформована через вироблені рефлекси, а не власний вибір як розумної істоти (Horowitz, 2021).

Стандартизовані тести, такі як PADA, спираються на відносно стабільні поведінкові дескриптори (наприклад, спокій, соціальність, нереактивність) для визначення придатності до інтервенцій/сфери послуг із залученням тварин. Хоча такий підхід забезпечує порівнюваність, він також має обмеження: поведінкові профілі, зафіксовані в умовах структурованого тесту, можуть не відображати контекст-залежні змінні емоційного стану та поведінки в різних середовищах і взаємодіях. В цьому сенсі поведінковий прояв може бути зумовлений самим тестовим контекстом, включно з новизною, обмеженням та відсутністю вибору. В результаті спостережувана слухняність може відображати ситуативну адаптацію, а не стабільні риси, релевантні майбутній ефективності.

Це породжує методологічну проблему, пов’язану з інтерпретацією результатів оцінювання. Якщо придатність визначається переважно на підставі поведінки, продемонстрованої в стандартизованих і потенційно недобровільних умовах, виникає ризик, що контекстно зумовлені реакції будуть надмірно узагальнюватися як стабільні характеристики. Це призводить до надмірного спрощення та може недостатньо відображати динамічну природу собачої поведінки, релевантну для інтервенцій/послуг із залученням тварин.

Численні вправи PADA навмисно викликають реакції страху або переляку (наприклад, крики, гучне стукання, падіння предметів, примусове поводження), що суперечить стандартам IAHAIO та моделі п’яти доменів Меллора (див. Рисунок 1, Таблицю 1). Окрім уникнення негативних станів, концепція оптимізації добробуту Нга (Ng, 1995; 2016) стверджує, що етичне оцінювання повинно бути спрямоване на максимізацію позитивного досвіду. Натомість, процедури PADA побудовані навколо викликання негативних афективних станів для вимірювання відновлення або толерантності.

Опора на аверсивні стимули є науково проблематичною, оскільки негативні емоційні стани можуть поглинати когнітивні процеси. Афективна нейронаука демонструє, що добробут залежить не лише від відсутності страху чи дистресу, а й від наявності позитивних афективних станів, таких як цікавість, задоволення та відчуття насичення потреб (Casey et al., 2021; Fernandes et al., 2017; Panksepp, 2005).

Коли тварини позбавлені можливостей для прояву суб’єктності, новизни та контролю, вони можуть демонструвати пасивний поведінковий патерн емоційної капітуляції (англ. emotional resignation) (Erichsmeier et al., 2019; Littlewood & Heslop, 2023). Тобто вони пригнічують сигнали уникання й можуть виглядати «слухняними», хоча їхня поведінка насправді може відображати вивчену безпорадність (Seligman, 1973; Boddez et al., 2022). Це явище, яке широко розглядається як ризик у контексті інтервенці/послуг із залученням тварин (Horowitz, 2021; Townsend & Gee, 2021).

Для уточнення слід зазначити, що такі поведінкові та фізіологічні реакції (стартл-реакції, відсторонення, завмирання, підвищене збудження) насамперед відображають безпосередній афективний стан і коупінг-відповідь. Самі по собі вони не обов’язково свідчать про стійке порушення добробуту. Однак вони набувають значення з точки зору добробуту, якщо розглядати їх у зв’язку з:

(а) інтенсивністю та контрольованістю стимулу;

(б) здатністю собаки відновлюватися під час або між вправами;

(в) тим, як такі реакції згодом інтерпретуються під час ухвалення рішень щодо відбору.

Отже, проблема добробуту полягає не в самій короткочасній експозиції, а в потенційному перенесенні висновків із короткотривалих, контекстно зумовлених реакцій на ширші припущення щодо придатності та поведінкової стійкості собаки в майбутніх робочих ситуаціях.

Відповідно, наведена аргументація ґрунтується на розмежуванні між:

- безпосередньою афективною реакцією;

- короткостроковим коупінгом;

- процесом відновлення;

- довгостроковими проблемами добробуту, які формуються під впливом повторюваних експозицій і подальших несприятливих умов роботи.

Найважливіше те, що в усіх вправах PADA практично не надає вказівок щодо виявлення стресу, його пом’якшення або організації структурованих періодів відновлення. Настанови, надані в документах IAHAIO та інші рекомендації з добробуту наголошують на необхідності підготовлених спостерігачів, чітких критеріїв припинення та проактивного захисту залучених тварин. Проте формулювання PADA на кшталт: «Якщо собака занадто стресує, оцінювач може відвернутися», не містять операційних визначень і створюють ризик нормалізації тонких сигналів стресу - задишки, завмирання, поведінки заміщення, - які, згідно з наявними даними, можуть передувати більш серйозним порушенням добробуту (Horowitz, 2021; Townsend & Gee, 2021).

Високоякісні інтервенції/послуги із залученням тварин залежать від відповідальності та компетентності провідника. Хоча увага часто зосереджується на поведінці собаки, найважливішим чинником є саме компетентність провідника. Саме він повинен оцінювати кожну ситуацію та середовище і визначати, як адаптувати їх відповідно до потреб собаки (Horowitz, 2021).

Fine і Griffin (2022) підкреслюють, що етична практика потребує проактивного моніторингу добробуту, а не реактивних чи суб’єктивних суджень. У цьому ж напрямі Ng (2024) зазначає, що участь тварин має залишатися добровільною, а будь-які поведінкові сигнали повинні безперервно інтерпретуватися провідником з урахуванням контексту.

Ng (2024) пропонує систематичні стратегії оцінювання добробуту, зокрема:

- індивідуалізоване планування умов роботи;

- управління середовищем;

- мультимодальний моніторинг стресу.

Це необхідно щоб забезпечити тварині відчуття контролю, передбачуваності, прогнозованості та можливості вибору.

PADA демонструє систематичні етичні та наукові обмеження при оцінюванні з позицій сучасної науки про добробут, рекомендацій IAHAIO та концепції One Welfare. Наскрізною проблемою всіх вправ є обмеження суб’єктності: від собак вимагається підкорення людським командам, терпіння щодо нав’язливих взаємодій або витримування лякаючих стимулів без можливості відмовитися від участі (§ 4.1).

Також відзначається:

- відсутність критеріїв припинення тестування (§ 2.3);

- непропорційне використання стресорів без належного обґрунтування (§ 3.4).

Ці вправи прямо суперечать «Моделі згоди собаки та суб’єктності» Джонс (2025), яка стверджує, що для етичної виправданості собаки повинні мати можливість дати згоду, відмовитися від неї та відкликати її.

Шпінка (2019) підкреслює, що позитивний добробут виникає тоді, коли тварини зберігають контроль над експозицією та можуть змінювати обставини через власну поведінку. Повторювані команди PADA («до мене», «сидіти»), робота на повідку та тести примусової близькості систематично позбавляють собак такого контролю.

Застосовуючи ієрархію Шпінки, можна зробити висновок, що PADA переважно відводить собакам пасивні або реактивні ролі, тим самим заперечуючи їхню суб’єктність.

Суб’єктність - здатність робити вибір, який впливає на власний досвід. Це визнається центральним елементом позитивного добробуту. Rault та співавтори (2025) і Jones (2025) наголошують, що суб’єктність - це не просто відсутність примусу, а наявність змістовного контролю та вибору, які дозволяють тваринам ініціювати, змінювати або припиняти взаємодії, беручи участь у добровільній, самостійно породженій, цілеспрямованій поведінці.

В структурованому та обмеженому в часі контексті PADA можливості собак реалізовувати вибір, контроль чи відмову суттєво обмежені, оскільки послідовність завдань і очікувані реакції переважно визначені заздалегідь для забезпечення стандартизації та порівнюваності.

Хоча така структура відповідає методологічним цілям поведінкового тестування, вона неминуче обмежує прояв суб’єктності під час самого тесту і тому повинна розглядатися як особливість тестового контексту, а не як модель повсякденної практики інтервенцій/послуг із залученнм тварин.

Це стає особливо важливим, коли результати оцінювання інтерпретуються як показники ширшої придатності. Як уже зазначалося, такі поведінкові прояви, як слухняність або толерантність, можуть формуватися саме під впливом обмежень тесту, де можливості припинити взаємодію або змінити власну поведінку є мінімальними.

З позицій підходу, який враховує суб’єктність, здатність регулювати власну участь, включно з можливістю припинити взаємодію, є центральною складовою позитивного добробуту. Інтеграція структурованих механізмів відмови (англ. opt-out) дозволяє узгодити методологічні вимоги з аспектами добробуту.

Важливо, що такі механізми не підривають надійність оцінювання, а навпаки, посилюють її. Важлива фіксація того:

- коли і як собака вирішує припинити взаємодію;

- наскільки швидко вона відновлюється;

- чи повертається вона до взаємодії добровільно.

Це надає важливу інформацію про стиль коупінгу, емоційну регуляцію та якість стосунків між собакою і провідником.

Тому вдосконалення будь-якого тесту з урахуванням принципів добробуту повинно забезпечувати порівнюваність результатів, водночас інтегруючи суб’єктність, вибір і можливість відмови як спостережувані та інтерпретовані компоненти придатності.

Щоб подолати зазначені обмеження, оновлена версія PADA повинна ґрунтуватися на добровільній участі, згоді та емоційній взаємності. Автори пропонують:

(а) добровільну участь і можливість відмовитися без жодних санкцій; запровадження протоколів згоди для собаки; зміну тренувальної філософії; попередню підготовку провідників до розпізнавання поведінки уникання або відмови як легітимної; пріоритет взаємодій, заснованих на співпраці, над взаємодіями, заснованими на слухняності;

(б) поступове знайомство з новими стимулами та надання можливостей для дослідження;

(в) використання позитивного підкріплення, не пов’язаного зі слухняністю, а також створення зон відпочинку та вибору, де собака може зробити паузу, долучитися до взаємодії або відмовитися від неї;

(г) запровадження механізмів захисту добробуту під контролем спостерігачів із чіткими критеріями припинення;

(д) врахування індивідуальної різноманітності (розміру, рухових можливостей, віку, історії навчання) та переосмислення професіоналізму в сфері інтервенцій/послуг із залученням тварин, що включатиме гру, цікавість, позитивні емоції, командну взаємодію та сприйняття провідника як безпечної гавані й надійної опори;

(е) обмеження кумулятивного стресу шляхом обов’язкових інтервалів відновлення;

(ж) створення безпечного середовища, яке мінімізує фізичні ризики.

Добробут повинен оцінюватися динамічно та включати показники суб’єктності та афективних станів, а не лише показники слухняності.

Інтеграція цих принципів узгодила б протокол з рекомендаціями IAHAIO, принципами агентності Шпінки та моделлю П’яти доменів Меллора, орієнтованими на концепцію One Welfare, посилила б наукову валідність і переорієнтувала оцінювання на визначення справжньої соціальності, стійкості, самовизначення та позитивного афекту.

Рекомендації

Аналіз вправ PADA виявив низку недоліків, зокрема:

1. Пригнічення суб’єктності собаки. Багато вправ обмежують природну поведінку собаки та не передбачають добровільних механізмів участі чи відмови від неї (англ. opt-in/opt-out). Модифікації можуть передбачати більше можливостей для реалізації собакою власної суб’єктності, наприклад, надання їй можливості самостійно вирішувати, чи брати участь у певних завданнях.

2. Стимули, засновані на викликанні дистресу. Вправи, що включають стартл-реакції або примусове поводження, слід переглянути, оскільки вони суперечать парадигмам позитивного добробуту. Для мінімізації емоційного стресу можуть бути запроваджені більш поступове ознайомлення зі стимулами та передбачувані умови їх застосування.

3. Недоліки моніторингу добробуту. Відсутність спостерігачів, підготовлених у сфері добробуту тварин, а також структурованих періодів відновлення створює ризик накопичення дистресу. Для захисту добробуту собаки під час оцінювання можуть бути запроваджені чіткі критерії припинення тестування та протоколи відновлення.

В доступній документації протоколу PADA індивідуальні кваліфікаційні дані спостерігачів не подаються систематично. PADA також не визначає послідовно та чітко вимоги щодо спеціалізованої підготовки у сфері добробуту тварин. Підставою для занепокоєння є відсутність у межах PADA чітко сформульованих вимог, які б передбачали, що спостерігачі повинні мати формальну уніфіковану підготовку із стандартів добробуту тварин, принципів неаверсивного тренінгу, розпізнавання ознак стресу чи інших пов'язаних із етологією компетентностей.

Складається враження, що у структурі протоколу існує системна прогалина, а саме: компетентність спостерігачів в моніторингу добробуту не операціоналізована і не вимагається у формалізований та стандартизований спосіб, попри те, що вона є центральною умовою валідних та етично прийнятних результатів оцінювання.

4. Підготовка провідників. Провідники повинні проходити належне навчання, щоб вміти розпізнавати ознаки дистресу у своїх собак та взаємодіяти з ними гуманно і етично. Провідників слід заохочувати ставити добробут собаки вище за результати виконання завдань.

Напруження між науковими стандартами добробуту та стандартизованими оцінюваннями

Одним із ключових викликів, який створює цей аналіз, є притаманна суперечність між необхідністю врахування сучасних наукових стандартів добробуту та збереженням психометричних вимог стандартизованих оцінювальних процедур. Такі тести, як PADA, розробляються з метою забезпечення надійності, порівнюваності та прогностичної валідності між різними оцінювачами та в різних контекстах. З цієї точки зору включення складних стимулів, таких як раптовий шум або соціальний тиск, може бути виправданим як спосіб оцінювання коупінг-здатності, емоційної регуляції чи поведінкової гнучкості.

Однак таке обґрунтування потребує ретельної етичної кваліфікації. Вплив подібних стимулів не слід ототожнювати з невибірковим викликанням стресу або пригніченням поведінкових проявів.

Сучасні підходи (зокрема рекомендації IAHAIO, модель П'яти доменів та агентнісно орієнтована наука про добробут) наголошують, що добробут - це не лише здатність переносити несприятливі обставини, а і можливість переживати позитивні стани, здійснювати контроль та брати участь у взаємодії добровільно.

Відповідно, етична легітимність стандартизованого тестування залежить від того, яким чином реалізуються такі випробування. Стимули повинні бути градуйованими, передбачуваними та прогнозованими, а також застосовуватися в межах системи, що забезпечує безперервний моніторинг, можливість негайного припинення участі та відновлення.

Надзвичайно важливо, щоб собака зберігав реальний контроль над своєю участю, включно з можливістю відмовитися від подальшої участі без жодних санкцій.

В цьому сенсі мета будь-якого оцінювання повинна зміститися від вимірювання пасивної толерантності до оцінювання адаптивного коупінгу в умовах суб’єктності, підтримки у взаєминах та безпеки.

Лише за таких умов стандартизовані процедури можуть бути узгоджені з сучасною наукою про добробут та етичними імперативами щодо інтервенцій/послуг із залученням тварин.

Обмеження дослідження

Хоча це дослідження ґрунтується на чітко сформульованій концептуальній основі (рекомендації IAHAIO, ієрархія Шпінки та модель П'яти доменів Меллора) і використовує систематичний аналіз, слід визнати, що воно має інтерпретативний характер і спирається на загальнодоступні документи та наукову літературу.

Відповідно, отримані результати обмежуються повнотою та точністю цих джерел, а також потенційними контекстуальними чинниками реалізації окремих вправ, які не могли бути безпосередньо спостережені. Ці обмеження можуть впливати на можливість узагальнення наведених висновків.

В зв'язку з цим додається заява щодо позиційності автора, яка уточнює, що аналіз відображає професійний досвід в сфері теорії та практики добробуту тварин, етики практики інтервенцій/послуг із залученням тварин, поведінки тварин і наукової діяльності, а інтерпретації сформовані під впливом цього фахового підґрунтя.

Слід зазначити, що хоча така експертиза посилює здатність виявляти проблеми добробуту та етичні питання, вона також може впливати на спрямованість і акценти аналізу.

Попри інтерпретативний характер цієї роботи, усталені концепції добробуту застосовувалися систематично, було проведено перехресне зіставлення численних джерел, а результати подано в структурованій та прозорій формі, що підвищує достовірність і відтворюваність отриманих висновків.

6. Висновки

Система оцінювання PADA, попри її широке застосування, виявляє суттєві ризики для добробуту тварин через акцент на слухняності замість суб’єктності та використання стимулів, що викликають дистрес.

Інтеграція рекомендацій, які надають пріоритет суб’єктності собаки, добровільній участі та емоційному збагаченню, може забезпечити кращу відповідність системи PADA сучасним концепціям добробуту та етичним стандартам, сприяючи як благополуччю собак, так і успішності програм із залученням собак до інтервенцій.

7. Конфлікт інтересів

Автор заявляє, що дослідження проводилося за відсутності будь-яких комерційних чи фінансових відносин, які могли б бути витлумачені як потенційний конфлікт інтересів.

8. Внесок автора

SF сформулювала ідею статті, провів аналіз даних, інтерпретував результати, написав текст статті, обговорив отримані результати та здійснив перегляд і доопрацювання рукопису.

9. Фінансування

Фінансування для проведення цього дослідження не надходило.

10. Додаткові матеріали

Додаткові матеріали додаються до статті.

Додаткові матеріали

1.1. Ключові положення IAHAIO, на які посилається дослідження

§2.3 Компетентність спостерігачів (моніторинг добробуту, який здійснюють фахівці, підготовлені у сфері добробуту; правила зупинки тестування та механізми opt-in/opt-out).

§2.5 Добробут понад стандартизацію (неприпустимість використання тестів, що викликають тривогу, заради забезпечення надійності оцінювання).

§3.2 Свобода від дистресу (уникнення без необхідності розміщення тварини в загрозливі, аверсивні або потенційно травматичні ситуації).

§3.4 Пропорційність і необхідність (використання стресорів лише тоді, коли це є необхідним і пропорційним меті).

§3.5 Повага до видоспецифічних сигналів та індивідуальних відмінностей тварини.

§4.1 Добровільна участь / право відмовитися від участі.

§4.4 Звикання, підготовка та передбачуваність.

§4.5 Акцент на позитивних взаємодіях і позитивних афективних станах.

§4.6 Дебрифінг, відновлення та добробут після події.

1.2. Оцінювані виміри, Špinka, 2019

3. Класифікація рівнів суб'єктності (Špinka, 2019) — кожну вправу було класифіковано відповідно до домінуючого рівня суб'єктності, який собаці було дозволено проявляти:

(1) Пасивна/реактивна суб'єктність (англ. Passive/reactive agency) - реакції обмежені людським контролем.

(2) Суб'єктність, зумовлена дією (англ. Action-driven agency) - обмежені можливості для поведінкового самовираження.

(3) Суб'єктність, що формує компетентність (англ. Competence-building agency) - наявність можливостей для навчання та набуття майстерності.

(4) Аспіраційна суб'єктність (англ. Aspirational agency) — проактивна залученість, внутрішня мотивація та емоційне збагачення.