Звуки собаки. Сенсорне дослідження жування
Embedded Files
Фото 1: дитина слухає жування собаки.
Пацієнт: Мартин, 8 років, генетичне захворювання, немовленевий, сенсорна гіперчутливість, проблеми з концентрацією, примітивна комунікація, когнітивні порушення.
Команда:
Абілітолог — Іванна Щуцька (метод Бломбергтерапії,
сенсорна інтеграція, нейрокорекція)
Каністерапевт, кінолог — Лариса Грибанова
Собака терапевт породи папільон на ім’я Терра
Формат: каністерапевтична сесія інтеграційного типу
Тривалість: 60 хвилин, з яких 15–20 хвилин — активна участь собаки
Цілі заняття:
пропрацювати примітивні рефлекси;
загальне заспокоєння нервової системи ;
розвиток концентрації на дії;
дати досвід комунікації з твариною та розвантажити емоційну напругу через зорове спостереження;
розуміння і дотримання простих інструкцій.
Опис ситуації:
На фото зафіксовано момент уважного слухового спостереження за собакою, яка жує ласощі. Дитина з РАС (5 років) зберігає фокус на обличчі собаки протягом декількох хвилин, не відволікається. Видно, що дитина дослухається саме до ритму й тембру жування. Слухова стимуляція відбувається в момент, коли навколо тиша й жодного навмисного стимулу не подається. Це дослідження собаки як живого джерела звуку. Після кількох хвилин спостереження дитина почала наслідувати жування — повільно відкривати й закривати рот, відтворюючи ритм собаки. Це свідчить про активацію дзеркальних нейронів, які відповідають за імітацію рухів і формування соціального навчання.
Роль собаки:
Джерело природного звуку, привабливого для слуху, об’єкт візуального фокусування, рухова модель для імітації. Спокійна присутність, що створює безпечний простір. Біологічний канал сенсорного досвіду (жування, запах, дихання).
Роль фахівців:
Абілітолог: спостереження за руховими патернами, підтримка в імітації, включення жувальної активності в нейрокорекційний протокол
Каністерапевт: контроль дій собаки, модерація взаємодії, забезпечення спокійного середовища
Команда забезпечила ненав’язливу ситуацію вибору для дитини, не директивно, а через сенсорну відкритість.
Психоемоційний результат:
Зниження сенсорної тривожності.
Включення в дію без опору.
Вияв зацікавлення та ініціативності.
Формування позитивного досвіду спілкування без мовлення.
Стабілізація емоційного стану.
Терапевтичний потенціал:
Розвиток елементів саморегуляції.
Перші прояви сенсомоторної комунікації.
Моделювання соціальної взаємодії через тіло.
Стабілізація сенсорних систем.
Залучення дзеркальної нейронної системи як ресурсу для подальшої побудови комунікації.
Науковий аналіз
1. Аудитивна увага до природного звуку.
Діти з РАС часто уникають або фільтрують штучні звуки, проте демонструють підвищену увагу до природних джерел звуку, особливо до звуків тіла (жування, дихання, сопіння). Це пов’язано з меншою непередбачуваністю таких звуків і їхньою регулярністю [1]. У цьому випадку слухання перейшло в здзеркалення жувальних рухів.
2. Сенсорна інтеграція через слух.
Слухова система може запускати процеси спільної регуляції. У момент, коли дитина зосереджується на м’якому, ритмічному жуванні, відбувається парасимпатична активація — заспокоєння, зниження тривожності [2]. Наслідування ритму жування демонструє залучення моторного компоненту через систему дзеркальних нейронів [3].
3. Комунікативна перспектива.
У фокусі не сам звук як такий, а взаємне перебування в безпечному середовищі. Собака не коментує, не просить відповіді, а просто жує. Це створює можливість для пасивного, проте емоційно значущого включення дитини у взаємодію. Коли дитина починає жувати разом із собакою, це стає першою формою синхронізованої комунікації [4].
Фото 2: уважне спостереження за жуванням собаки.
Практичні рекомендації:
Створюйте беззвучне середовище для сенсорного слухання.
Використовуйте натуральні дії собаки (жування, пити воду, дихати) як джерело ритмічної слухової стимуляції.
Заохочуйте наслідування рухів — жування, дихання, позіхання, не перериваючи процес.
Не переривайте слухову концентрацію питаннями чи інструкціями.
Після таких сесій можна використати малюнок чи фото як фіксацію сенсорного досвіду.
Джерела:
Kern, J. K., et al. (2007). The effectiveness of sensory integration therapy for children with autism spectrum disorders. Journal of Autism and Developmental Disorders.
Porges, S. W. (2011). The polyvagal theory: Neurophysiological foundations of emotions, attachment, communication, and self-regulation.
Rizzolatti, G., & Sinigaglia, C. (2010). The functional role of the parieto-frontal mirror circuit: interpretations and misinterpretations. Nature Reviews Neuroscience.
Gallese, V. (2007). Before and below 'theory of mind': embodied simulation and the neural correlates of social cognition. Philosophical Transactions of the Royal Society B.
Page updated
Google Sites
Report abuse