Залучення собаки-візитера, зазвичай, сприймається як певний вид «анімації» з собакою, ціллю якої є просто розвага.

Тобто перша ціль візитера - покращити настрій клієнта (клієнтів).

Часто візитерство відносять до «каністерпії», хоча як такої «терапії» при візитерстві не відбувається (за виключенням випадків, коли провідник є фахівцем, в межах компетенції якого є можливість проводити терапевтичні заходи).

Ми вважаємо, що роботу собаки-візитера слід відокремити від «терапії», оскільки з самого початку взаємодії з клієнтом провідник не має конкретної цілі (присутня тільки загальна: покращення емоційного стану).

В процесі нашої роботи виявилося, що окрім загальної цілі може виникнути ціль окрема. Тобто при певних умовах сам клієнт може сформувати запит на допомогу від спеціаліста, встановивши, таким чином таку ціль. Це відбувається за рахунок довіри, яка формується в процесі комунікації з провідником в результаті контакту та взаємодії з собакою.

Клієнт, в процесі бесіди з провідником, сам може сформувати запит на допомогу. Провідник, в свою чергу, направляє запит «за адресою», тобто профільному спеціалісту. Спеціаліст приймає рішення про застосування певних технік (включаючи, можливо, залучення собаки як помічника, тобто метод каністерапії).

Візитерство переважно належить волонтерам. Нажаль, ми поки що маємо небагато психологів, фізіотерапевтів та тренерів, які залучають собаку як помічника. Було б непогано, але ми, поки що, маємо те, що маємо…

Тому ми вважаємо, що необхідно «озброїти» провідника знаннями, інструкціями (в деяких випадках протоколами тобто алгоритмами) та постійною підтримкою фахівців, щоб він мав можливість ефективно допомагати в процесі реабілітації.

До спеціальних знаннь, які необхідні, на наш погляд, відносяться основи комунікації, базові знання з кінології та психології (а можливо і педагогічної психології) та, звичайно потрібні практичні тренінги для провідників та собак, в процесі яких за допомогою кваліфікованих спеціалістів можна відпрацювати необхідні навички та вміння.