Венцлав Л.Ю., педагог, перекладач, викладач іноземних мов (з досвідом роботи більше 30 років), розробник методичних матеріалів.
Скальський К.О. філолог, викладач, перекладач, журналіст, автор публікацій та статей.
Автори також мають багаторічний досвід роботи з собаками.
Оскільки ми особисто відчули переваги взаємодії людини і тварини, ми вирішили перенести цей позитивний досвід на інших та прийняли участь у волонтерських проектах з собаками. В тому числі, долучилися до роботи з собаками, яка проводиться в реабілітаційному центрі МВС України в Пущі Водиці, запропонувавши власний проект «Собака – візитер». Наразі ми отримали унікальний практичний досвід та хочемо передати його іншим.
Хто такий волонтер - візитер?
Використання собаки-візитера, зазвичай, сприймається як певний вид «анімації» з собакою, ціллю якої є розвага.
Тобто ціль волонтера-візитера: покращити настрій людини.
Відповідно, візитерство – це переважно волонтерські ініціативи, де, на перший погляд, не існує певних вимог як до провідника так і до собаки, взагалі вважається, що собака повинен бути неагресивним та мати певні навички дресирування, щоб розважати людей. Проте, часто візитерство відносять до «каністерпії», хоча як такої «терапії» при візитерстві не відбувається (мабуть, за виключенням випадків, коли провідник є фахівцем, в межах компетенції якого є можливість проводити терапевтичні заходи). Ми вважаємо, що роботу собаки-візитера слід відокремити від терапії, оскільки з самого початку взаємодії з клієнтом провідник не має конкретної цілі (присутня тільки загальна: покращення емоційного стану).
Але вже в процесі роботи виявилось, що окрім загальної цілі можуть з’явитися також окремі.
Ціль загальна чи окрема?
Зрозуміло, що лікар, наприклад, не може розпочинати лікування без усвідомлення того, що саме потрібно лікувати чи як саме треба полегшити стан людини. Звичайно, якщо він не доктор Хаус з відомого серіалу, який, не вагаючись, усім призначав «стероїди» щоб нарешті діагностувати ту саму «вівчанку».
Під час нашої роботи ми побачили, що при певних умовах сам клієнт може сформувати запит на допомогу від спеціаліста, встановивши, таким чином окрему ціль. Це відбувається за рахунок довіри, яка формується в процесі комунікації з провідником в результаті першого контакту та взаємодії з собакою.
Тобто клієнт в процесі довірливої бесіди з провідником може розповісти про проблеми (психологічного або фізичного характеру), які його наразі турбують, і які він би хотів вирішити, що фактично є запитом на допомогу. Провідник, в свою чергу, направляє запит «за адресою» рекомендуючи звернутися до профільного спеціаліста, або напряму до профільного спеціаліста. А вже він приймає рішення про застосування певних технік (включаючи, можливо, залучення собаки як помічника).
Доктор Хаус з собакою?
Тепер можна надати вже більш точне визначення візитерства, яким ми його бачимо:
Візитерство – це вид інтервенції, яка здійснюється за допомогою собаки для покращення емоційного стану клієнта (клієнтів), а також для встановлення довірливих відносин між клієнтом та провідником і, у разі необхідності, для формування запиту на допомогу від профільного спеціаліста.
Собака в цьому випадку це помічник, за допомогою якого формується довіра, а провідник є комунікатором, який здатний зафіксувати, направити до профільного спеціаліста, або самостійно передати запит спеціалісту, та в подальшому прийняти участь у вирішенні проблеми, якщо це в межах його компетенції (вже як каністерапевт).
Довіра – це саме те, чого не вистачало нашому доктору кожен раз, коли він намагався зрозуміти, що саме відбувається з черговим пацієнтом. Він стверджував, що всі брешуть! Людина і справді може блокувати дійсність та відмовлятися надавати інформацію іншій людині. Але вона нічого не приховує від тварини, оскільки рівень спілкування людина-тварина інший. Там довіра виникає з першого дотику…
Межі компетенції
Важливо усвідомлювати, що кожен фахівець діє тільки в цих самих межах і не порушує їх, оскільки це може нашкодити як клієнту, так і провіднику, а також собаці. Той самий доктор Хаус міг призначати певні ліки на власний розсуд, але, в той же час, він не мав права проводити обшуки в домівках своїх пацієнтів (але він це робив, не попереджаючи самих пацієнтів), тому що в нього не було встановленого зв’язку з фахівцями, які могли б такі рішення приймати. На цьому, в принципі, було побудовано сюжет. Фахівець порушував правила, щоб добитися результату (від чого, до речі, він мав багато проблем). Але реальне життя – це не серіал!
Тому ми стверджуємо:
Зв'язок між фахівцями, кожен з яких діє в межах своєї компетенції, є основою для здійснення ефективної терапії з собакою. Якщо такого зв’язку немає, процес зупиняється та не приносить терапевтичного ефекту. Ну, хіба що, клієнт погладив собачку і, можливо, посміхнувся. Теж непогано, але…
Як це працює:
Візитер з собакою здійснює перший контакт (преконтакт) з клієнтом та розпочинає процес комунікації. Оскільки собака – це інший розумний вид, його спосіб комунікації відрізняється від такого, що прийнятий серед людей. Це - тактильний рівень контакту, який набагато вищий за інші (візуальний, звуковий). Тобто провідник собаки отримує можливість розпочинати комунікацію на значно вищому рівні, має гарну можливість сформувати довіру та, як наслідок, виникає підґрунтя для формування у клієнта запиту на допомогу (якщо це справді необхідно). Цей запит встановлює ціль, яку можна відпрацювати (за допомогою собаки чи без такої). Таке відпрацювання (вже суто «терапію») призначає профільний фахівець, в межах компетенції якого є можливість робити таке призначення.
Виникає питання: візитер не є самостійним та не може зробити навіть крок без профільних спеціалістів?
Відповідь: насправді візитер повинен мати постійний контакт з фахівцями, як безпосередній (прямий) так і опосередкований (через інструкцію та методику або алгоритми застосування певних дій).
Безпосередній контакт – це прямий зв’язок з фахівцем.
Опосередкований контакт – це інструкція, методика, протоколи, алгоритми.
Хаусу не потрібно, було кожен раз втручатися в маніпуляції, які робили його підлеглі з пацієнтами. Це було непотрібно оскільки вони володіли знаннями та вміннями, мали інструкції та оперували техніками, які вони вивчали раніше, тобто мали опосередкований контакт з фахівцями. Саме тому знаменитий Хаус міг собі розслаблятися, дивлячись серіали, в той час як його підлеглі працювали.
У візитера повинна бути інструкція (рекомендації) які він застосовує в тому, чи іншому випадку.
Чи потрібний Хаусу собака?
Отже, підсумуємо:
- Візитерство вирішує не тільки питання емоційної підтримки та покращення настрою, це також достатньо ефективна технологія, яка дозволяє створити довіру між провідником та клієнтом (а, оскільки провідник часто асоціюється клієнтом з персоналом закладу, ця довіра може поширитися також на інших фахівців);
- В процесі комунікації, в деяких випадках, формується запит на допомогу (який клієнт формує сам, без примусу).
- Цей запит передається профільним фахівцям, на його основі може бути прийнято рішення про застосування певної методики (техніки), включаючи також використання собаки як помічника.
- Каністерапевт (в даному випадку собака вже стає «інструментом» терапії) застосовує певну техніку згідно з інструкцією, протоколом.
Власне, схожу схему роботи і використовував наш Хаус. Він часто не спілкувався з пацієнтами, тому що не всі готові були б довіритися дивному доктору, який приймає наркотичні речовини, принципово не носить білий халат та є не дуже приємним співрозмовником. Тому з пацієнтами спілкувалися дівчата та хлопці з його команди. Проте сам процес лікування був ним скерований, і це давало результат. Результат – це те, що кожен раз не давало керівництву прийняти рішення про звільнення з посади вередливого лікаря. Хоч як, але він справді лікував людей в серіалі…
Можна скептично відноситись до самої методики (анімалотерпії), але неможливо ігнорувати той факт, що багато досліджень вже довели, що вона дійсно працює, а інколи має вищу ефективність за інші методики. Якщо це працює – це потрібно практикувати. Таким чином, відповідаючи на наше питання, ми стверджуємо: Так, собака потрібний!
Що треба робити, щоб це працювало?
Ми вважаємо, що необхідно «озброїти» волонтера-візитера знаннями, інструкціями (в деяких випадках протоколами, тобто алгоритмами) та підтримкою фахівців. Це включає в себе володіння основами комунікації, базові знання з кінології та психології (а можливо, педагогічної психології) і звичайно, потрібні практичні тренінги в процесі яких можна відпрацювати навички та вміння.
Впровадження нової технології (а ми говоримо саме про інновацію) – це завжди важкий процес. Але ми віримо, що це реально.
Що ж стосується нашого доктора Хауса, то він, звичайно, вигаданий персонаж. Але нам здається, що талановиті сценаристи насправді хотіли показати щось, що може працювати, але поки що не дуже поширене в практиці. Ми не знаємо, чи спадало їм на думку те, що в доктора міг би бути ще й собака, який дратував би своєю присутністю адміністрацію лікарні. Мабуть це був би непоганий сюжетний хід.
Якщо хтось раптом зустріне знаменитого Гью Лори, обов’язково спитайте в нього!